?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Коли ти вище за хмари...

Можна сказати, що у  більшості людей слово осінь асоціюється з кольоровим листям на деревах, дощем і туманом над головою.
У нас ніби так само , тільки ми ще додаємо для себе хмари під ногами, вітер у лице, по 50гр (бо так треба) і КАЙФ від осінніх Карпатів. А щоб це все знайти, треба підняти свою п'яту точку і випхати на якусь вершинку, типу гори Хом'як.
Все інше за вас зробить ПРИРОДА, просто довіртесь їй і вона віддячить.
Всьо, пішли на Хом'яка. Балдійте разом з нами.






На гору Хом'як ми підінімалися зеленим маршрутом. Стежка прочищена, без завалів і з дуже повільним набором висоти.


Вже при виході з лісу відкрилися перші види на безліч кольорів навколо. Хребет Явірник.


Будиночки так і просяться для фото із-за хмар.


Хребет Явірник.


Чим вище ми піднімалися, тим більше почали показуватися внизу хмари.


Хребет Явірник зі схилів Хом'яка.


На вершині гори Хом'як.


Коли ми піднімалися на гору, ми і приблизно не знали, що нас чекає по ту сторону вершини. А чекало нас там фантастичне дійство з хмар, сонця і вітру. Далі ми просто балділи з відкритими ротами. Це справжні осінні ранки в Карпатах.


Бригада  дівочок.


Чуть Синяка та Довбушанки.


 Говерла та Петрос.



ПРОСТІР...


Хмари атакують. Позаду Чорні Полонини.


Свидовець та Чорні Полонини.


Я вже не розумів як те все зафоткати. У голові якийсь файний шок. Хочу би це тривало вічно.                                              


Накрило не тільки гори, але й мій мозок. Рот не закривається.


А потім це все підлізло під самі ноги.


Я БАЛДІЮ...


Такі моменти мене просто розривають, так і хочеться там поплавати.


Вітер робить свою роботу на 5+





Сидимо, чуть підпиваємо по 50 за то всьо, у що розум не вірить, але очі кайфують.


Хмари почали потроху опускатися і відкривати окремі острівці вершин. Позаду Свидовець.


Показалася телевізійна вишка на фоні здоровенного Петроса.


А вітер балдіє покруче нас, ганяє тими хмарими, то вверх, то вниз.


Хмари все нижче, а острівців все більше.


Які ж ми мізерні проти природи. Позаду Чорногірський хребет.


Ех, вітер, вітер, вітерець...





Гора Говерла.


Сонце піднімалося все вище, вітер слабкіший, а хмари все нижче.


Знайди село Поляницю. А воно там є, добре дивися.


Хмари відступають.


Розвертаєм лодку і гребемо до слідуючого острова.





Дивимося сюди, шас вилетить хмарка.


Егей, дівчонки, хмарка вже летить, посміхаємся.


Хмари відступають і показують кого вони так довго там ховали. Село Поляниця.





Всьо, нема терпіння на це дивитися, треба йти домів. Пішли, до зустрічі на вже (напевно) зимових стежках.

Comments

doroman
Oct. 25th, 2016 09:51 am (UTC)
Ух! Пофартило.
sjanchyk
Oct. 25th, 2016 04:44 pm (UTC)
Це точно, бо люди які піднялися через годину після нас, такого вже не застали.