sjann (sjanchyk) wrote,
sjann
sjanchyk

Categories:

Коли ти вище за хмари...

Можна сказати, що у  більшості людей слово осінь асоціюється з кольоровим листям на деревах, дощем і туманом над головою.
У нас ніби так само , тільки ми ще додаємо для себе хмари під ногами, вітер у лице, по 50гр (бо так треба) і КАЙФ від осінніх Карпатів. А щоб це все знайти, треба підняти свою п'яту точку і випхати на якусь вершинку, типу гори Хом'як.
Все інше за вас зробить ПРИРОДА, просто довіртесь їй і вона віддячить.
Всьо, пішли на Хом'яка. Балдійте разом з нами.






На гору Хом'як ми підінімалися зеленим маршрутом. Стежка прочищена, без завалів і з дуже повільним набором висоти.


Вже при виході з лісу відкрилися перші види на безліч кольорів навколо. Хребет Явірник.


Будиночки так і просяться для фото із-за хмар.


Хребет Явірник.


Чим вище ми піднімалися, тим більше почали показуватися внизу хмари.


Хребет Явірник зі схилів Хом'яка.


На вершині гори Хом'як.


Коли ми піднімалися на гору, ми і приблизно не знали, що нас чекає по ту сторону вершини. А чекало нас там фантастичне дійство з хмар, сонця і вітру. Далі ми просто балділи з відкритими ротами. Це справжні осінні ранки в Карпатах.


Бригада  дівочок.


Чуть Синяка та Довбушанки.


 Говерла та Петрос.



ПРОСТІР...


Хмари атакують. Позаду Чорні Полонини.


Свидовець та Чорні Полонини.


Я вже не розумів як те все зафоткати. У голові якийсь файний шок. Хочу би це тривало вічно.                                              


Накрило не тільки гори, але й мій мозок. Рот не закривається.


А потім це все підлізло під самі ноги.


Я БАЛДІЮ...


Такі моменти мене просто розривають, так і хочеться там поплавати.


Вітер робить свою роботу на 5+





Сидимо, чуть підпиваємо по 50 за то всьо, у що розум не вірить, але очі кайфують.


Хмари почали потроху опускатися і відкривати окремі острівці вершин. Позаду Свидовець.


Показалася телевізійна вишка на фоні здоровенного Петроса.


А вітер балдіє покруче нас, ганяє тими хмарими, то вверх, то вниз.


Хмари все нижче, а острівців все більше.


Які ж ми мізерні проти природи. Позаду Чорногірський хребет.


Ех, вітер, вітер, вітерець...





Гора Говерла.


Сонце піднімалося все вище, вітер слабкіший, а хмари все нижче.


Знайди село Поляницю. А воно там є, добре дивися.


Хмари відступають.


Розвертаєм лодку і гребемо до слідуючого острова.





Дивимося сюди, шас вилетить хмарка.


Егей, дівчонки, хмарка вже летить, посміхаємся.


Хмари відступають і показують кого вони так довго там ховали. Село Поляниця.





Всьо, нема терпіння на це дивитися, треба йти домів. Пішли, до зустрічі на вже (напевно) зимових стежках.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 5 comments